https://doi.org/10.37750/2616-6798.2016.1(16).272847
УДК 34.096
|
КРАСНОСТУП Г.М.,
|
кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник
|
||
|
|||
|
Постановка проблеми. Частиною п’ятою статті 4 Закону України “Про телебачення і радіомовлення” встановлені основні принципи державної політики у сфері телебачення і радіомовлення. Передбачено, що держава встановлює дієві обмеження щодо монополізації телерадіоорганізацій промислово-фінансовими, політичними та іншими групами чи окремими особами, а також гарантує захист телерадіоорганізацій від фінансового і політичного тиску з боку фінансово-політичних груп та органів державної влади і органів місцевого самоврядування [1].
Підпунктом 12.4 пункту 12 Резолюції Ради Європи “Про виконання обов’язків та зобов’язань Україною” від 5 жовтня 2005 р. № 1466 Парламентська Асамблея Ради Європи ще у 2005 році закликала органи влади України гарантувати прозорість власності на засоби масової інформації [2].
Пунктом 13 Резолюції Ради Європи “Функціонування демократичних інституцій в Україні” від 4 жовтня 2010 р. № 1755 Парламентська Асамблея Ради Європи закликала органи влади України вжити всіх необхідних заходів для захисту свободи та плюралізму засобів масової інформації в Україні, а також утриматися від будь-яких спроб контролювати, прямо чи опосередковано, зміст новин загальнонаціональних засобів масової інформації [3].
На необхідність внесення змін до чинного законодавства в частині забезпечення прозорості відносин власності аудіовізуальних засобів масової інформації неодноразово звертали увагу інститути громадянського суспільства, зокрема, ГО “Інститут Медіа Права”, ГО “Інститут масової інформації”, ГО “Незалежна асоціація мовників”...
|
|||
