БРИЖКО В.М., Філософія права: юридична онтологія у сфері інформаційного права

УДК 1:340.1:316.324.8

Брижко В.М.,
кандидат юридичних наук (Doctor of Philosophy), с.н.с.,
Заслужений винахідник республіки 
Анотація. Про онтологію як джерело знань філософії  у сфері інформаційного права.
Ключові слова: філософія, право, онтологія, інформаційне право.
Аннотация. Об онтологии как источнике знаний философии в сфере информационного права.
Ключевые слова: философия, право, онтология, информационное право.
Summary. About the ontology, as source of knowledge of philosophy in the field of informational right.
Keywords: philosophy, right, ontology, informational right.
       Постановка проблеми. Філософія права – розділ філософії юриспруденції (від лат. j?ris pr?dentia – “правознавство”, де j?ris – “право”, pr?dentia – “передбачення”, “знання”), який досліджує сутність категорії “право”, цінність і значущість її у житті людини, суспільства, держави та у практичній юридичній діяльності [1]. Згідно з українською Юридичною енциклопедією – “філософія права – наука, яка вивчає світоглядні, аксіологічні, антропологічні та гносеологічні основи права як регулятора суспільних відносин у їх взаємодії з індивідом, суспільством і державою” [2]. Головним у предметі філософії права є відношення свідомості та мислення людини до пізнання соціальної ролі категорії “право”.
        Філософія права має давню історію. Її проблемами займалися античні філософи Демокрит, Сократ, Платон, Аристотель, Епікур, Цицерон та ін. Сам термін “філософія права” з’явився напрікінці XVIII століття. Німецький правознавець, засновник історичної школи права Г. Гуго (1764 – 1846 рр.) ввів його для позначення “філософії позитивного права”. Він вважав, що елементи римського і німецького права, що склалися, без критичного і диференційованого підходу були малопридатні для практичних потреб, у результаті важко було сказати, на що слід було орієнтуватися – історичну правду або існуючу практику. В результаті, помилки в розумінні правових елементів призвели до використання навіть кращими вчителями необ’єктивних прийомів і засобів, що стали традиційними. У книзі “Підручник природного права, або філософія позитивного права” Г. Гуго оспорював основні положення теорії природного права і справжнім джерелом права вважав звичай, що історично склався. Концепцію суспільного договору він відкидає через ряд підстав: “…Таких договорів ніколи не було – всі держави і установи виникали і змінювалися іншими шляхами. Суспільний договір практично неможливий – мільйони незнайомих людей не можуть укласти угоду і домовитися про вічне підпорядкування установам, про які вони судити ще не можуть, а також про покору ще не відомим людям. ...Влада і право виникали по-різному. Ніякий їх різновид не відповідає повністю розуму, вони визнаються не безумовно, а тільки тимчасово правомірними, проте те, що визнано або визнавалося безліччю людей, не може бути абсолютно безрозсудне. Право виникає з потреби вирішення суперечок. …Звичаї мають ту перевагу перед законом, що вони загальновідомі та звичні. Безліч законів і договорів ніколи не виконується. Звичай, що історично склався, і є справжнє джерело права” [3].
 

Видання НДІІП

Вибрані видання