Круглий стіл «Теорія і практика розвитку інформаційного права України»

15 вересня 2011 року у приміщенні Національного прес-центру телебачення і радіомовлення Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Науково-дослідним центром правової інформатики НАПрН України спільно з Державним комітетом телебачення і радіомовлення України та Українським інститутом підвищення кваліфікації працівників телебачення, радіомовлення і преси проведено засідання «круглого столу» «Теорія і практика розвитку інформаційного права України».

 У роботі «круглого столу» взяли участь представники профільного комітету і зацікавлених підрозділів Апарату Верховної Ради України, Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Науково-дослідного центру правової інформатики НАПрН України, Українського інституту підвищення кваліфікації працівників телебачення, радіомовлення і преси, правоохоронних та інших державних органів, представники бізнесових структур та неурядових організацій, засобів масової інформації, експерти і вчені наукових установ і навчальних закладів.
 
В ході дискусії учасники обмінялися думками щодо: основ державної інформаційної політики; методологічних засад розвитку інформаційного права; взаємозв’язку інформаційного права, правової інформатики та інформаційної безпеки; правового забезпечення професійної діяльності журналістів; проблем реалізації вітчизняного законодавства в галузі авторського права; міжнародного досвіду застосування норм авторського та суміжного права у практиці мережі Інтернет.
  

Засідання відкрили, виступили із вступним словом та привітали учасників «круглого столу»: голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України Олександр Курдінович, директор Науково-дослідного центру правової інформатики НАПрН України Володимир Пилипчук та завідувач кафедри Українського інституту підвищення кваліфікації працівників телебачення, радіомовлення і преси Віталій Довгич.

    
 
 
КурдіновичУ вступному слові голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України Олександр Курдінович зазначив, що метою «круглого столу» є спроба вирішення нагальних питань інформаційного права. Винесені на обговорення питання важливі та принципові для подальшого розвитку інформаційного та громадянського суспільства. На думку О. Курдіновича, цей захід стане одним із значних кроків на шляху до вдосконалення чинного законодавства в інформаційній сфері. Окремо було відмічено, що інформаційне законодавство України потребує удосконалення, у цій сфері є чимало питань, які потрібно вирішувати.
 
Першою взяла слово для доповіді завідувач кафедри адміністративного та інформаційного права Сумського Національного аграрного університету Ірина Арістова.
Вона наголосила на важливості інтегративно-інформаційної сфери, інформаційного суспільства, та інформаційної сфери загалом як однієї із складових суспільного життя. Доповідач розглянула актуальні питання інформаційних відносин. На її думку існують як суто інформаційні суспільні відносини, так і суспільні відносини які виникають в інформаційній сфері. І. Арістова зауважила, що в інформаційній сфері виникають чисті та змішані інформаційні відносини. Інформаційні відносини регулюються нормами адміністративного, цивільного та інформаційного права. Доповідач звернула увагу, що під її керівництвом готується до захисту дисертаційне дослідження на тему: «Правове регулювання інформаційних відносин у сфері масової інформації», а також виконується робота (за програмою ЮНЕСКО) щодо співробітництва у сфері розвитку інформаційного суспільства. Підсумовуючи доповідач подякувала організаторам та учасникам за можливість висловити деякі позиції за темою дискусії.
 
Заступник начальника юридичного відділу Державного IMG_4835комітету телебачення і радіомовлення України Таїсія Мировець звернула увагу присутніх на питання державної інформаційної політики, відмітила, що Держкомтелерадіо України є головним державним органом у її формуванні. Підкреслила значущість державної інформаційної політики для суспільства і держави, зупинилась на питаннях її формування та реалізації. Наголосила на важливості створення системи суспільного телебачення і радіомовлення. Доповідач повідомила, що Держкомтелерадіо доопрацьовано проект Закону України «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України», який перебуває на експертизі в Раді Європи. Також, Т. Мировець торкнулася питання офіційної присутності України у світовому інформаційному просторі, зауважила що у 2011 році Національною телекомпанією України реалізовано два великі міжнародні проекти: «Euro News» та «Перший Ukraine». Підсумовуючи, доповідач вказала, що з урахуванням сучасного стану інформаційної сфери робота в цьому напрямі буде тривати.
 
Науковий співробітник Інституту інтелектуальної власності НАПрН України Олексій Дроздовський у своїй доповіді розглянув проблеми практичного застосування права інтелектуальної власності. Відмітив, що авторське право є складовою інформаційного права. Наголосив на проблемі забезпечення реалізації права. Зазначив, що навіть коли право захищене, немає гарантій що воно не порушується. Дані навів аналіз додержання правових норм у сфері інтелектуальної власності. Доповідач розглянув і міжнародний досвід щодо права інтелектуальної власності. Відмітив, що Франція першою провела кодифікацію інтелектуальної власності, другою це зробила Італія. Навів присутнім приклади безлімітного (безстрокового) авторського права у Великій Британії. Наголосив на модних тенденціях судового туризму до Англії для розгляду в судах справ, щодо авторського права. Також доповідач торкнувся проблем фінансування механізму забезпечення авторського права, зауваживши що згідно з передовим міжнародним досвідом інституції, що реалізують механізм цього права, повністю себе окупають та забезпечують високі показники надходжень до державних бюджетів.
  
Директор Департаменту модернізації державної служби Головного управління державної служби України Олександр Баранов підтримав Т. Мировець у її думках щодо важливості державної інформаційної політики, зауваживши що вона впливає на формування правосвідомості населення. Однак не розділив оптимістичних поглядів щодо сформованості та ефективності державної інформаційної політики. Відмітив, що нині не опрацьовані концептуальні  засади формування і розвитку державної інформаційної політики. О. Баранов наголосив на важливості цього документу та необхідності залучення для роботи у цьому напрямі як юристів так і фахівців інших галузей, які розуміють суть проблеми. Особливу увагу доповідач приділив питанню кодифікації інформаційного права. На його думку ідея створення інформаційного кодексу є обґрунтованою. О. Баранов зауважив, що підходити до інформаційного кодексу, як до нормативно-правового акту, який включить в себе усі аспекти інформаційного права неможливо. Інформаційні технології та суспільні відносини, що виникають в інформаційній сфері стрімко розвиваються, тому Інформаційний кодекс має бути рамковим. В ньому мають бути закріплені норми-принципи. Кодекс повинен бути статичним, його слід виписати так, щоб він міг функціонувати тривалий час без істотних змін. Тоді як спеціальні закони за функціональними напрямами інформаційної діяльності мають бути динамічними. Необхідно консолідувати зусилля, зібрати необхідних представників інших галузей для створення об’ємного бачення шляхів кодифікації. Також доповідач звернув увагу на те, що багато авторів характеризуючи та описуючи інформаційні відносини упускають важливу складову - «знищення» інформації. Крім того О. Баранов торкнувся питання регулювання відносин в мережі Інтернет, зазначивши що Інтернет є лише засобом («залізом») та відмітивши наступні складнощі регулювання: анонімність; невизначеність місця учасника відносин; час встановлення відносин; невпевненість у тому, що отримане повідомлення адекватне первинному повідомленню та ін.
   
В.о. завідувача наукового відділу теорії та історії інформаційного права Науково-дослідного центру правової інформатики НАПрН України Віталій Цимбалюк виступив із доповіддю, щодо кодифікації інформаційного законодавства. На обговорення винесено Концепцію кодифікації та модель структури Інформаційного кодексу України. Доповідач наголосив на необхідності проведення кодифікації законодавства в інформаційній сфері. Ця ідея поступово вводилася в законодавство, а у 2007 році її було виведено на рівень Закону «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки». Було відмічено, що продовжується боротьба доктрин «кодифікації» та «окремого розвитку законодавчих актів», відсутнє й загальносистемне бачення кодифікації. На думку В. Цимбалюка Інформаційний кодекс України має складатися із преамбули, загальної частини, особливої частини, спеціальної частини, прикінцевих та перехідних положень. Було запропоновано наступне структурне наповнення:
1) загальна частина має містити наступні розділи: основні положення; правове регулювання інформаційних відносин в Україні; об’єкти і суб’єкти інформаційних відносин; принципи та зміст інформаційних відносин та інше;
2) особлива частина, на його думку, має включати такі розділи: права і обов’язки людини і громадянина щодо інформації; інформаційне суспільство, права суспільства та суспільних утворень щодо інформації; права та обов’язки держави у сфері інформаційної діяльності; міжнародна інформаційна діяльність України, її участь у міжнародному інформаційному просторі;
3) до спеціальної частини, на думку доповідача, мають входити такі розділи: мас-медіа, засоби масової інформації; видавнича справа; кінематографія; телекомунікації, зв’язок, інформатика, інформатизація; реклама, рекламна діяльність; державна статистика; наука, науково-технічна діяльність; освіта, дистанційне навчання; архівна діяльність; бібліотечна діяльність; музеї, музейна справа; охорона і захист права інтелектуальної власності; е-комерція; е-медицина; електронний документообіг; правові засади інформаційної безпеки; охорона і захист персональних даних; інші напрямки та види інформаційної діяльності.
  
На думку, завідувача відділу досліджень інформаційного суспільства та інформаційних стратегій Національного інституту стратегічних досліджень Дмитра Дубова право має відображати дійсність. Більша частина прав у сфері медіа має бути спрямована на національне регулювання трафіку та контенту. Вчений зазначив, що крім кодифікації важливою функцією медіа-права є розгляд актуальності права в межах сучасного світу. Щодо питання відповідальності провайдерів мережі Інтернет, піднятого попередніми доповідачами, науковець навів досвід Китая та Великої Британії. В Китаї є відповідальність провайдерів, державою витрачаються величезні кошти на контроль контенту, проводиться моніторинг сайтів і трафіку мережі Інтернет. У Великобританії, відмітив Д. Дубов, особлива ситуація з медіа-правом, тільки там можливо притягнути до судової відповідальності Інтернет-провайдера.
 
Головний спеціаліст відділу законопроектної роботи Державного комітету телебачення і радіомовлення України Сергій Плевако у своїй доповіді розглянув питання правового забезпечення професійної діяльності журналістів. Доповідач зауважив актуальність теми, розглянув законодавство даної сфери, окремо відмітив про зміни, запроваджені Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про інформацію», та Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 06.09.11р. № 798, яким затверджено Положення про порядок акредитації журналістів, працівників засобів масової інформації при Верховній Раді України. Також С. Плевако звернув увагу присутніх на розроблений Держкомтелерадіо проект Закону «Про захист професійної діяльності журналістів», який погоджено із заінтересованими органами, пройшов громадське обговорення та знаходиться на експертизі в Раді Європи. Цей документ спрямовано на врегулювання відносин, які виникають у процесі здійснення журналістом своєї професійної діяльності, встановлення гарантій цієї діяльності, визначення прав, свобод і обов’язків журналіста, відповідальності за порушення законодавства про захист професійної діяльності журналіста. Доповідач перелічив норми діючого законодавства до яких згадуваним законопроектом пропонується внести зміни. Крім того увазі учасників круглого столу було представлено наступні законодавчі ініціативи: проект Закону України «Про внесення змін до статті 4 Закону України «Про судовий збір» (щодо ставок збору з позовних заяв про відшкодування моральної шкоди) та проект Закону України «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України» (щодо забезпечення права журналістів на захист джерел інформації).
 
Заступник головного редактора журналу «Правова інформатика» Валерій Брижко розпочав свою доповідь з теоретичного розгляду правової системи, аналізу понять “право”, “природне право”, “верховенство права”, “справедливість”. Далі доповідач зазначив, що “інформаційне право” – це не “система норм і правил поведінки в інформаційній сфері” (як прописано сьогодні в підручниках). Інформаційне право – це система суспільних уявлень (приписів) про цінності справедливого життєвого устрою, які історично сформовані світовою цивілізацією, і сформульовані на їх основі соціальні принципи взаємостосунків і правових відносин суб’єктів в інформаційній сфері, що виникають в процесі збору, зберігання, використання і розповсюдження інформації та обробки інформаційних ресурсів (продуктів), які охороняються і захищаються державою. Доповідач звернув увагу на те, що з метою реалізації завдання по створенню цілісної системи інформаційного законодавства слід здійснити не кодифікування інформаційного законодавства, а розробку Кодексу інформаційного права України, який відповідатиме принципам, визначеним у європейських правових стандартах, вироблених історією світової цивілізації. Нормативне впорядкування усіх інформаційних відносин в обсязі одного правового акту (кодексу) – це велика, складна і довготривала робота, результат якої не гарантує отримання оптимального і всеосяжного нормативного акту. Головне у тому, що неможливо унормувати всі інформаційні відносини, так, щоб це впорядкування задовольняло усіх. У результаті, справа може бути “похована” багаторічними дискусіями і суперечками за змістом кодексу. Тому слід створювати Кодекс (інформаційного права), що відображатиме принципи правових відносин суб’єктів інформаційної сфери на основі правових стандартах європейської правової системи.
 
На думку експерта, член-кореспондента НАПрН України Олександра Ярмиша обмежитися інкорпорацією та систематизацією інформаційного законодавства неможливо, потрібна кодифікація. Необхідно розробити рамковий кодекс у якому серед іншого слід дати визначення основних рис інформаційного суспільства. Доповідач відзначив наявність серед наукових кіл пропозицій обрати у якості зразка податковий кодекс. На його думку це є некоректним, оскільки суб’єктом податкового права є держава. Тоді як в інформаційних відносинах основною тенденцією є демократизація та можливість кожного громадянина мати певні права. Держава при цьому є лише арбітром щодо врегулювання суспільних інформаційних відносин. О. Ярмиш привітав те, що в запропонованій В. Цимбалюком моделі інформаційного кодексу намічено безпековий аспект та відмітив його важливість. Підсумовуючи, доповідач звернув увагу на питання життєздатності та практичного значення кодексу у разі його прийняття.
  
В.о. завідувача наукового відділу правових проблем інформаційної діяльності Науково-дослідного центру правової інформатики НАПрН України Костянтин Бєляков відзначив важливість обговорення в ході круглого столу концептуальних засад кодифікації інформаційного законодавства, а не структури та змісту кодексу, який ще потребує розробки. Доповідач підтримав пропозиції попередніх виступаючих щодо важливості закріплення в кодифікованому акті основних норм-принципів правового регулювання суспільних інформаційних відносин в умовах становлення інформаційного суспільства та глобального інформаційного простору.
 
Головний науковий співробітник відділу досліджень інформаційного суспільства та інформаційних стратегій Національного інституту стратегічних досліджень Микола Ожеван підтримав необхідність розробки та прийняття Інформаційного кодексу. У своєму виступі доповідач торкнувся правових аспектів інформаційної діяльності. Відмітивши її існування як абсолютно самостійного виду діяльності. Люди які займаються цією діяльністю мають потребу в регулюванні їх суспільних відносин. Також є працівники інформаційної інфраструктури, які безпосередньо інформацію не виготовляють, а лише працюють з кінцевим інформаційним продуктом. Підтримуючи виступ О. Баранова, доповідач підкреслив необхідність правового регулювання коректного знищення інформаційних продуктів. На думку М. Ожевана, інформаційне суспільство в Україні знаходиться в зародковому стані. Сучасний стан може привести до того що Україна втратить статус інноваційної держави, тобто держави де активно виробляються засоби інформатизації. Підсумовуючи М. Ожеван запропонував організувати обговорення актуальних проблем кодифікації інформаційного законодавства.
 
Підсумовуючи результати круглого столу директор Науково-дослідного центру правової інформатики НАПрН України Володимир Пилипчук відмітив, що під час засідання відбулася плідна дискусія з проблем, які мають вкрай важливе значення для розвитку інформаційного права. Учасники висловили свої думки щодо необхідності подальшої розробки теоретико-правових основ суспільних відносин в інформаційній сфері. Підтримано ідею розвитку інформаційного права як комплексної галузі права. Встановлено, що існують певні системні проблеми у формуванні та розвитку інформаційного законодавства, яке потребує оптимізації і вдосконалення. Дійшли згоди про необхідність підготовки та ухвалення Концепції кодифікації інформаційного законодавства, а також розробки Інформаційного кодексу України (як основного закону в інформаційній сфері) та врегулювання функціональних напрямів інформаційної діяльності спеціальними законами.
 
За результатами обговорення учасники «круглого столу» прийняли такі рекомендації:
 
1. Сучасні умови глобалізації, становлення інформаційного суспільства та інтеграції України у світовий інформаційний простір зумовлюють необхідність наукового моніторингу і напрацювання теоретико-методологічних основ системного публічно-правового регулювання в інформаційній сфері.
 
2. В Україні створено необхідне інформаційне законодавство, яке включає близько 4-х тисяч нормативно-правових актів, має низку проблем системного характеру і потребує подальшої оптимізації.
 
3. Учасники «круглого столу»:
– констатують, що сучасне інформаційне право України досягло рівня розвитку, який дозволяє розглядати його як комплексну галузь права;
– визнають необхідність кодифікації інформаційного законодавства, як складової національної інформаційної політики, що знайшло відображення у Основних засадах розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007 – 2015 роки (Закон України від 9 січня 2007 року № 537-V);
– підтверджують, що при кодифікації інформаційного законодавства слід керуватися загальними принципами Конституції України, базуватися на: принципах гармонізації інтересів людини, суспільства і держави в інформаційній діяльності; свободи створення, отримання, використання та розповсюдження інформації; об’єктивності, достовірності, повноти і точності інформації, обмеження доступу до інформації виключно на підставі законодавства; запобігання і нейтралізації негативного інформаційного впливу та негативних наслідків для людини, суспільства і держави; гармонізації національного інформаційного законодавства з нормами європейського та міжнародного інформаційного права;
– пропонують опрацювати концептуальні засади кодифікації інформаційного законодавства з урахуванням висловлених в ході «круглого столу» зауважень і пропозицій та рекомендують Науково-дослідному центру правової інформатики провести їх обговорення й винести на розгляд Координаційного бюро з інформаційного права та інформаційної безпеки Національної академії правових наук України.